Українські вірші про літо зачаровують своєю образністю, мелодійністю та красою.
Влітку природа показує себе у всій красі. Про цю яскраву пору року найкраще розповідати мовою поезії, яка подарує вам відчуття гармонії та краси навколо.
До вашої уваги вірші про літо, які змусять вас побачити красу літньої природи та подарують відчуття гармонії зі світом.
Літо квітами сміється,
Пісню радості співає.
Теплим дощиком проллється
І веселкою заграє.
Пригостить у лісі, в полі
Ягідьми та ще грибками.
Вітерцем війне на волі,
Мов погратись хоче з нами.
То в покоси раптом ляже,
То росу розсипле рясно.
Дивину якусь покаже...
Літом завжди так прекрасно!
(Надія Красоткіна)
А метеликам – весело,
А метеликам – смішно,
Бо метеликам вересень
Щось наспівує ніжне.
Бо метеликам сонечко
Білі крильця лоскоче,
А довірливі соняхи
З ними гратися хочуть.
І метелики світяться
Свічечками в блакиті,
Бо маленьким не віриться,
Що кінчається літо.
(Анатолій Костецький)
Літо
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина...
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік...
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
(Володимир Сосюра)
Сунички
Під маленькими яличками
у смарагдовій траві
літо виросло суничками –
то по одній, то по дві.
Ой, сестриченько-яличко,
ти не дряпай моє личко,
я суничок назбираю
жменьку мамі і собі!
(Костенко Ліна)
Спинилось літо на порозі
І дише полум'ям на все,
І грому гордого погрози
Повітря стомлене несе.
Умиється зелене літо
І засміється, як дитя, –
Весни ж і весняного цвіту
Чи я побачу вороття?
Чи весняні здійсняться мрії?
Чи літо не обманить їх?
Чи по степу їх не розвіє,
Мов пух на вербах золотих?
(Максим Рильський)
Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
І літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
Сторукий велетень Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
Де все минати поспіша,
Як та пташиночка на дроті,
Спочине стомлена душа.
(Ліна Костенко)
А літо так пахне липою,
Шалене цвітіння п’янить,
Маленьке пташа попід стріхою,
Здається он-он полетить…
І вітер підхопить приязно,
Піклуючись про дитя,
І крила маленькі боязно
Нестимуть мале пташа…
І понад квітучою липою,
Летітиме впевнено птах,
Щоб в цьому світі великому,
Окриленим вказувать шлях!
(Галина Британ)
