Упродовж своєї понад 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний науковець — літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст, філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було понад 220 видань, у тому числі понад 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників, тобто заробляв на життя літературною працею.
У його творчості виокремлюються:
- ранні «романтичні» вірші,
- поезія, яка відбиває Франкові зацікавлення науковим чи ідеальним реалізмом та соціалізмом,
- інтимна лірика в збірці,
- зріла поезія Франка як «сором'язливого модерніста» (за означенням С. Сімонека)
- поезія, яка не ввійшла до збірок та поезія, написана під час Першої світової війни.
Загалом поеми Франка можна згрупувати за такими жанрово-тематичними блоками:
- поеми-казки;
- поеми-легенди;
- поеми-новели;
- етологічні поеми з бурлескно-сатиричним забарвленням;
- героїчно-історичні поеми;
- історичні поеми;
- філософські поеми;
- поеми-переспіви.
У царині прози письменник працював понад сорок років, з 1871—1872 навчального року, коли писав шкільні задачі для вчителів словесності, до 1913 року, адже саме тоді вийшла у світ друга редакція роману «Петрії й Довбущуки». За цей час з-під пера Франка з'явилося 10 романів і повістей та близько 150 творів малої прози (повісток, оповідань, новел, нарисів, образків, казок, ескізів, етюдів тощо).
Твори малої прози письменника об'єднано у 19 прижиттєвих збірок.
Іван Франко також є основоположником українського наукового театрознавства, теоретиком та істориком драми. Як театральний критик з кінця 80-х — на початку 90-х років він рецензував вистави за творами І. Котляревського, М. Старицького, С. Гулака-Артемовського, М. Кропивницького, Панаса Мирного, Н. Кибальчич, О. Огоновського та ін. Написав цілий ряд статей та досліджень, серед яких «Руський театр у Галичині» (1885), «Наш театр» (1892), «Руський театр» (1893), «Русько-український театр (Історичні обриси)» (1894).
