БАБИН ЯР.
В київському Бабиному Яру трапилася трагедія, про яку знають далеко за межами України. Десятки тисяч євреїв, включаючи маленьких дітей, були розстріляні за два дні – 29 та 30 вересня 1941 року. Також у Бабиному Яру розстрілювали учасників українського підпілля.
28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення із наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.
«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій).
Слід зазначити, що масові зниження єврейського народу складалось із трьої етапів:
Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941 до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинула 33 771 особа.
Другий етап – кінець зими 1942–середина серпня 1943-го. Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.
Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на фоні знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору.
Нацисти пильно стежили за тим, щоб свідків злочину не було. Не залишилося документальної хроніки розстрілів – знімати страти було суворо заборонено. Але свідки, хоч і нечисленні, але все ж були: по-перше, це ті, хто дивом уник смерті, наприклад, Діна Пронічева або Геня Баташева, або випадкові свідки. Так, зі спогадів Гені Баташової:
"На землі лежало немовля. Рот був відкритий. Та в страшному галасі крику малюка ніхто не чув. Можливо, мати зумисне полишила дитя, не в змозі бачити його загибелі, а може, сподівалася, що таку крихітку пожаліють, не вб'ють.Німець підійшов і палицею розтрощив йому голову».
За національною ознакою знищили все єврейське населення Києва. Тільки одиницям вдалося вижити - за чужими чи підробленими документами.
Бабин Яр став місцем найбільшого масового поховання жертв нацизму в Україні.
Памʼятаємо! Вічна памʼять полеглим!
