23 лютого 2014 року: Майдан

Андрій МОРОЗ
Мотовилівка, 23 лютого, 2014 року

МАЙДАН

Не знаю за що я люблю Київ. За старовинні подільські вулички? Чи за Андріївський узвіз? За високі  Дніпровські кручі, чи за золоті куполи соборів?

Не знаю. Але дуже люблю ходити по ньому ясним літнім ранком чи прохолодними вечорами, ічим пізніше - тим краще.

От і нині після денних турбот, після фастівських жалів, приїхав вкотре на Хрещатик. Тьмяно світять ліхтарі. І в їх світлі фантастичними спорудами, піднявши догори пальці металевих рук, застигли барикади. За ними, як обдурені звірі в клітці, стоять "трофейні" водомети і бронетранспортери. Останні перехожі "фоткаються" на їх фоні - на згадку.

Замовкли козацькі тулумбаси. Відчитали вечірні молитви святі отці, і лиш на сцені перед немалим гуртом людей вишуканою літературною українською мовою, як длчя іноземця, освідчується в своїй любові до України екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі.

Дай Боже, щоб всі так любили Україну.

Мій шлях пролягає вверх по вулиці Інститутській мимо станції метро до вулиці Банкової. Заблудитись неможливо. Вверх вірвечкою тягнеться марево огнів і квітів. Квіти на барикадах, квіти на землі, квіти пірамідами біля фотографій, де загинули воїни Небесної Сотні. Стільки вас тут легло, десять раз розстріляних і скалічених?

По різному кажуть:

- Нас було багато з різних сотень. І тільки в нашій сотні залишилось 47, - сказав мені сьогодні біля рентген кабінету збуджений тернополянин. Йому куля прошила шолом, застряла в надбрів'ї, кров'ю просякли бинти на голові. Йому я вірю. Хлопці, хлопці. За що? Чому новітня Батиєво-Муравйовська орда напала на наш золотоверхий Київ і ви з дерев'яними щитами на його вулиці? Вічна слава вам!

Біля метро запізнілі перехожі кореспонденти газет розглядають прострілені рекламні банери, стовпи освітлення, молоді дерева. Кулі не застрявали, прошивали все і вижити в тому пеклі було неможливо. Біля Національного Банку кремезні хлопці показали біля стіни оберемок квітів. Тут "тітушки" з силовиками забили насмерть ні в чому не винних киян - батька з сином, які підвернулись їм під руки. Я киянин, і нині я це перевірити не можу...

В провулках стоять спалені вантажні автомобілі, автобуси. Біля пам'ятника Мануїльському тихо, нікого нема, а 18 лютого тут рвались шумові гранати, свистіли кулі. Біля Будинку Офіцерів в цей час Олег Тягнибок визволяв-видирав з міліцейських автозаків скалічених козаків - майданівців. В Маріїнському парку тихо також, а на його алеях пали перші жертви. Нема бажання затримуватись біля Верховної Ради, де вже більше 20 літ авантюристи - політики показують "клас гри", грабуючи Україну для себе і своїх олігархів. 

Біля Кабінету Міністрів, як лицарі в обладунках, стоять майданівці.

- Слава України!

-Слава, хлопці. Слава.

Біля входу на головну барикаду на вулиці Грушевського окрім вітання прийшлось перечислить все, що маю в сумці.

- Вибачайте, шановний... Такий час...

Розумію. Спішу на останній потяг метро. В наметах покотом лягли спати сотні патріотів. Відпочивай, Майдан. Чатуй, Майдан. Тримай за полу владу, а якщо треба, будь її опоррю в критичні хвилини. Бо ти є честь і совість України. Оце і все.

У вихідні дні можливо хтось поїде дивитись маєтки Засухи, Суслова чи Януковича. Це робити треба, щоб не забути закони фізики і економіки. Про сполучені сосуди - якщо десь щось виникає, то обов'язково з другого боку щось зникне.

Та чи не ліпше було б нам всім приїхати до Києва, вклонитися Святим місцям, поки там все ще як і було. І ще є досить багато живих і німих свідків.

Там за нас загинули найкращі сини України.

Слава України! Слава Небесній Сотні!