Казкова історія про Дракона. Борис Петріщев, переможець конкурсу " Бути письменником - просто"

Друзі, зустрічайте!
Неймовірна казкова історія про Дракона, яку написав наш читач, учень 6-Б класу школи #187 Борис Петріщев на конкурс,  організований нашою бібліотекою, отримала перемогу. Ми надіслали її до дитячого журналу "Колобочок"  Тепер ця чарівна історія друкується на сторінках вашого улюбленого журналу в рубриці "Юні таланти".

Новорічна історія про Дракона
Підготував для конкурсу Петріщев Борис
   Колись давно, у далекій країні жила собі зелена дракониця. Було у неї чотири яйця, кожне з них берегла, як своє життя.
   Минуло кілька років, і яєчка почали трястися, що означало, що скоро дитинчата вилупляться! Дракониця почала метушитися і готувати м’яку ковдру з соломи, щоб драконенятам не було холодно. За кілька хвилин на світ з’явилося перше дитя. Потім вилупилися інші двоє, та останнє яєчко чомусь лишалося цілим і завмерло. Мати стурбовано потицяла яйце, але воно не ворушилося. 
   Дракониця понесла дивне яйце до мудрого дракона, який вмів віщувати майбутнє і добре знався на яйцях.
   — В чому проблема, мадам? — запитав мудрець.
  — Моє останнє яйце не виявляє ознак життя, хоча за кілька хвилин до народження моїх інших дитинчат воно хиталося не менше за інші. — відповіла схвильована дракониця і ще раз поштурхала яйце.
   — Скільки у вас було яєць?
   — Чотири, наче не так і багато…
   — Коли ви знесли ці яйця?
   — Минулого грудня.
   — Це погане знамення…
   — Що означає “погане знамення”? У цьому яйці немає нічогісінько особливого! — не зрозуміла дракониця.
   — Вам не обов’язково знати, що означає “погане знамення”. Справа в тому, що кожне четверте яйце, знесене в грудні однією і тією ж драконицею, не вилупиться доти, доки не мине 5000 років після народження братів чи сестер, — мовив мудрець.
   — Тобто ви хочете сказати, що я ніколи не побачу своє останнє дитя?
   — Мені дуже шкода.
   Засмучена дракониця повернулася додому із яйцем. Маленькі драконенята вже гралися одне з одним на галявині в очікуванні 
своєї матері. Побачивши свою маму, ті неабияк зраділи і почали літати навколо дракониці.
   Дракониця заховала це яйце у всередині м’яку й теплу скриньку і поклала те яйце на верхівку найближчої гори під назвою Джомолунгма і полетіла до своїх дитинчат, намагаючись не думати про те яйце.
* * *
   Минуло багато-багато років відтоді, як дракониця поклала яєчко на верхівку гори. Люди вже готувалися до 2024 Нового року, нічого не підозрюючи про заховане яйце. Раптом яйце вибухнуло зеленим сяйвом, випустивши на волю великого дорослого дракона.
   — Де це я? І чому тут так холодно? — спитав сам у себе дракон.
   У горах нікого не було, крім вітру, який пронизував усе живе холодом.
   — Агов? — гукнув дракон, проте почув лише відлуння власного голосу.
   Могутня істота роззирнулася навкруги. Навколо нічого немає, крім засніжених гір.
   — “Треба спуститися з гір, поглянути на світ”, — подумав дракон і полетів униз, до підніжжя гори.
   Істота спустилася до підніжжя гори, і побачила безліч малесеньких вогників, що пронизували безмежну темряву ночі. Дракон спустився ще нижче, і почув тихесенькі співи, що лунали із засніжених хат і просторих міських площ. Дракон опинився в Індії.
   — Треба подивитися, може у цьому світі ще щось є.

Продовження історії у наступному номері журналу "Колобочок"