Читання - пазл щасливого дитинства

 Уявіть дитинство без книг - без тих чарівних історій, які ведуть у невідомі країни, розкривають таємниці світу та розвивають уяву. Книги - це як вікно у світ пригод та неймовірних відкриттів. Навіть у цифрову епоху, коли технології впливають на кожний аспект нашого життя, магія читання для дітей залишається неперевершеною.

1. Розвиток мовлення та мислення: Читання сприяє розвитку мовлення у дітей, розширює їх словниковий запас і допомагає у формуванні власних думок. Кожна нова книга - це можливість відкрити для себе нові слова та вислови, розширити свій світогляд та збагатити розумові можливості.

   
   

2. Стимулювання уяви та творчості: Книги надихають до творчого мислення та уявних світів. Читаючи про захоплюючі пригоди героїв, діти можуть самі створювати свої історії, малювати картини світу у своїх уявних кольорах та фантазіях.

   
   

3. Виховання емпатії та соціальної компетентності: Книги розповідають про різноманітний світ і різних людей, допомагаючи дітям розуміти різноманітність, розвивати емпатію та сприйняття інших культур та перспектив. Вони вчать дітей розуміти емоції, вчителів, батьків та однолітків, сприяючи розвитку соціальних навичок.

4. 
   

   Підвищення концентрації та уваги: Читання вимагає уваги та концентрації, що сприяє розвитку цих навичок у дітей. Вони навчаються фокусувати увагу на одній справі, покращуючи свою здатність до уважного сприйняття інформації.

   
   

5. Книги як компаньйони в розважальних та складних моментах: Вони є надійними друзями у всі часи, навіть у найскладніші періоди. Книги завжди готові відвести від усіх проблем, відчинити двері до світу фантазії та дарувати радість.

Тож, з кожною сторінкою нової книги дитина відкриває для себе безмежний світ можливостей та неймовірних вражень. Навіть у цифрову епоху, коли гаджети є складовою нашого життя, важливо пам'ятати про значення книг та читання для розвитку дитини. Тож, віддайте дітям книгу - і вони здатні здійснити будь-яку мрію та пізнати будь-яку частинку цього великого світу.

"Веселі хтосики" вірші Ганни Чубач

Народилася Ганна Танасівна Чубач 6 січня 1941 року, в селі Плоске Муровано-Куриловецького району на Вінниччині в сім'ї хліборобів.

Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики Українського поліграфічного інститут та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві.

Працювала в редакціях газети "Літературна Україна" та журналу "Дніпро". Авторка 30 поетичних збірок ("Журавка" (1970), "Жниця" (1974), "Ожинові береги" (1977), "Заповіти землі" (1978), "Срібна шибка" (1980), "Святкую день" (1982), "Житня зоря" (1983), "Листя в криниці" (1984), "Літо без осені" (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень. За назвою першої ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою.

За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них адресовані дітям: "Вивчаймо самі", "Сонячна абетка", "Алфавітні усмішки", "Жук малий і волохатий", "Черепаха Аха", "Прикмети — не секрети" та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її "Абетками" та весело-виразні вірші.

Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами.

Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії "Дружба"; заслужений діяч мистецтв України.

БІЛА ЧАПЛЯ

Біла чапля  всіх дурила: 
«Я собі кожух  купила! 
Ще куплю собі хустину —  
Буду з вами цілу зиму!»  
Вірив чаплі  чорний жук, 
І метелик, і  павук. 
Навіть равлик, що не вірив, 
Але й він  у те повірив.  
Тільки жаба-крекотуха  
Не хотіла чаплю  слухать: 
«Не хвалися, чапудрило, 
Ти кожуха не купила! 
Ти не купиш  і хустину! 
Подасишся на чужину!»  
Ще земля не стала біла —  
Чапля в ірій полетіла. 

СНІЖИНКИ
 
Ці  сніжинки — як пір’їнки: 
Стеляться легенько, 
Щоб собою не злякати  
Річечку маленьку.  
Ці сніжинки — холодинки: 
Помежи собою  
Ніби слухають, як хвильки 
Хлюпотять водою. 
Ну, а річечка  маленька 
Теж себе шанує: 
Щось шепоче там, під льодом, 
Бо снігів не чує.  
Ці сніжинки — молодчинки: 
Дружать між  собою. 
Коли сонечко  пригріє, 
То стануть  водою.  
Будуть вкупі  гомоніти 
І пісень співати. 
Буде річечка  маленька 
Більшою ставати. 

РОСА 

Ой краса! Ну й краса! 
Вранці випала роса: 
На деревах, 
На траві, 
Навіть на камінчиках, 
Всі росинки, як живі,—  
В голубих промінчиках. 
Сяють, усміхаються, 
Скрапують, зливаються. 
І радіють на листках, 
І вкривають сріблом 
Дах...  

-Христос Хрещається! - в річці Йордані!

 

В Україні вперше за новим календарем святкують Хрещення Господнє або Богоявлення. Дата урочистості змінилася через переход ПЦУ на новоюліанський календар.

Це третє, найбільше й завершальне свято різдвяно-новорічного циклу. У народі воно має ще кілька назв: Водохреще, Водохрестя, Водощі, Йордан чи Ордань.

Богоявлення — це тридення. Його, як і на Різдво, розпочинає пісна кутя на Святвечір; далі — день самого Водохреща і наступний день — Іоанна Хрестителя. На це свято згадується та прославляється Євангельська подія — хрещення Ісуса Христа у річці Йордан.

ㅤ

Історія Водохрещі

Свято присвячене обряду хрещення Ісуса у річці Йордан у віці 30 років. Провів ритуал проповідник Іоанн Предтеча, якого після цього назвали Хрестителем.

Згідно з Біблією, під час ритуалу небеса відкрилися і на Ісуса зійшов Святий Дух, який набув форми білого голуба. Таким чином усі присутні переконалися, що Ісус справді є Син Божий. Тому свято також відоме під назвою Богоявлення.

Своїм вчинком Ісус показав, що обряд хрещення є священним та обов'язковим для кожного християнина – навіть для Сина Божого. Християни вірять, що з того часу вода в річці Йордан щороку на Водохрещу змінює свою течію.

Священики освячують воду на річках і озерах, після чого з освячених ополонок набирають воду, вірячи, що вона має цілющу і очищувальну силу. 

Які традиції існують на свято Водохреща?

 

НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА.

В давнину напередодні свята Водохреща парубки йшли до річки, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і фарбували буряковим квасом у червоний колір. Біля хреста з льоду будувався престол. Також виготовляли та встановлювали арку з ялинових чи соснових гілок — «царські ворота».

Воду, зібрану опівночі перед Водохрещем, вважали вже цілющою – її зберігали за образами на випадок тяжкої хвороби чи поранення.

 

НА ВОДОХРЕЩУ

Вранці у церкві обов’язково відбувається Богослужіння, після якого організується піший хресний хід до річки (найближчої водойми). За словами істориків, процесія виглядала так: попереду під спів хору несли хоругви і дерев'яний церковний хрест, за хором йшов священик, а вже за ним — народ: і старі, і молоді, і чоловіки, і жінки, і діти.

Після недовгої відправи священик занурював в ополонку хрест, освячуючи воду, а в цей час хор голосно співав: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...». Майже так відбувається обряд і зараз.

В Україні на Водохрещу існували традиції, які на зараз трохи позабуті:

- після освячення води священиком одні молоді чоловіки стріляли з рушниць холостими патронами («Розстрілювання Коляди»), а інші – випускали голубів;

- молоді дівчата у деяких місцевостях Поділля та Гуцульщині несли на Водохрещу до ополонки «трійцю» - три свічки з пучками калини,васильків, сповиті намистом, барвистими стрічками, квітчатою хусткою. Під час Богослужіння «трійця» запалювалася від свічок, які горіли на престолі. А перед тим, як іти додому, «трійцю» гасили, занурюючи свічки в ополонку;

- після освячення води люди набирали йорданської води у відра та напоювали коней, весь інший народ набирав води собі у принесений посуд;

- вдома господар вмочував букетик сухих васильків у свячену воду і окроплював все в хаті та на подвір’ї. Лише після цього можна було сідати за стіл, випивати води натщесерце і пригощатися їжею.