"Веселі хтосики" вірші Ганни Чубач

Народилася Ганна Танасівна Чубач 6 січня 1941 року, в селі Плоске Муровано-Куриловецького району на Вінниччині в сім'ї хліборобів.

Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики Українського поліграфічного інститут та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві.

Працювала в редакціях газети "Літературна Україна" та журналу "Дніпро". Авторка 30 поетичних збірок ("Журавка" (1970), "Жниця" (1974), "Ожинові береги" (1977), "Заповіти землі" (1978), "Срібна шибка" (1980), "Святкую день" (1982), "Житня зоря" (1983), "Листя в криниці" (1984), "Літо без осені" (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень. За назвою першої ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою.

За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них адресовані дітям: "Вивчаймо самі", "Сонячна абетка", "Алфавітні усмішки", "Жук малий і волохатий", "Черепаха Аха", "Прикмети — не секрети" та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її "Абетками" та весело-виразні вірші.

Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами.

Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії "Дружба"; заслужений діяч мистецтв України.

БІЛА ЧАПЛЯ

Біла чапля  всіх дурила: 
«Я собі кожух  купила! 
Ще куплю собі хустину —  
Буду з вами цілу зиму!»  
Вірив чаплі  чорний жук, 
І метелик, і  павук. 
Навіть равлик, що не вірив, 
Але й він  у те повірив.  
Тільки жаба-крекотуха  
Не хотіла чаплю  слухать: 
«Не хвалися, чапудрило, 
Ти кожуха не купила! 
Ти не купиш  і хустину! 
Подасишся на чужину!»  
Ще земля не стала біла —  
Чапля в ірій полетіла. 

СНІЖИНКИ
 
Ці  сніжинки — як пір’їнки: 
Стеляться легенько, 
Щоб собою не злякати  
Річечку маленьку.  
Ці сніжинки — холодинки: 
Помежи собою  
Ніби слухають, як хвильки 
Хлюпотять водою. 
Ну, а річечка  маленька 
Теж себе шанує: 
Щось шепоче там, під льодом, 
Бо снігів не чує.  
Ці сніжинки — молодчинки: 
Дружать між  собою. 
Коли сонечко  пригріє, 
То стануть  водою.  
Будуть вкупі  гомоніти 
І пісень співати. 
Буде річечка  маленька 
Більшою ставати. 

РОСА 

Ой краса! Ну й краса! 
Вранці випала роса: 
На деревах, 
На траві, 
Навіть на камінчиках, 
Всі росинки, як живі,—  
В голубих промінчиках. 
Сяють, усміхаються, 
Скрапують, зливаються. 
І радіють на листках, 
І вкривають сріблом 
Дах...