Одного з осінніх днів 1862 року Павло Чубинський, перебуваючи в гостях, почув патріотичну сербську пісню, яка його вразила. За спогадами сучасників, він зайшов у сусідню кімнату і вийшов звідти з готовим текстом, якому судилося стати національним гімном. А вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів, князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» в Архангельську губернію.
Згодом його звільнили за клопотанням знаменитого географа Миколи Пржевальського. Річ у тім, що, навчаючись на юридичному факультеті Петербурзького університету, Чубинський познайомився з Георгієм Тянь-Шанським, Миколою Миклухо-Маклаєм і Миколою Пржевальським. У Петербурзі він став також автором журналу «Основа», спілкуючись із Шевченком і Костомаровим.
І стала пісня Гімном...
За свої наукові праці Павло Чубинський отримав премії Російської Академії Наук і міжнародного географічного конгресу в Парижі. Він став одним з організаторів Київського географічного товариства. До слова, саме Чубинському належить ідея розорення цілинних земель для збільшення посівних площ.
В українську культуру і науку Павло Чубинський увійшов, насамперед, як видатний фольклорист і етнограф. За своє життя він зібрав близько чотирьох тисяч обрядових пісень, понад триста казок і зафіксував говірки, прикмети, звичаї у 60-ох місцевостях. Особливо його цікавили головні події людського життя – народження, одруження, проводи у рекрути і смерть.
Музику до тексту Павла Чубинського написав Михайло Вербицький. У 1917 році їхня пісня була визнана як державний гімн України, 15 січня 1992-го його затвердили офіційно. А в 2004-му ця чудова патріотична пісня стала символом Помаранчевої революції.
Немає коментарів:
Дописати коментар